У Києві відбулась щорічна конференція з медіаправа

21 листопада, у Всесвітній день телебачення в Києві відбулась щорічна конференція з медіаправа. На заході були присутні представники Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Комітету Верховної Ради з питань телебачення та радіомовлення, кіберполіції, професійні юристи, які спеціалізуються на медіаправі та праві інтелектуальної власності.

Як зазначили Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко та заступник Голови Уляна Супрун, на сьогодні перед Нацрадою стоять такі виклики:

прийняття довгоочікуваного законопроекту «Про аудіовізуальні послуги»;

боротьба з піратством;

регулювання нових ЗМІ у мережі інтернет;

боротьба з розповсюдженням неправдивої інформації у ЗМІ;

питання щодо того, як зробити телебачення бізнесом (на сьогоднішній момент всі або майже всі українські медіа є збитковими);

забезпечення прозорості медіавласності й визначення кінцевого бенефіціарного власника;

з останнього виклику випливає проблема фіктивних власників ЗМІ, коли юридично медіа оформлені на одних осіб, а впливають на їх діяльність зовсім інші;

Серед іншого учасники конференції обговорювали законопроект «Про аудіовізуальні послуги». На думку голови Комітету ВР з питань телебачення та радіомовлення Вікторії Сюмар, прийняття цього законопроекту є важливим, однак його остання редакція не є досконалою: там відсутня чітка відповідь на принципово важливе питання: як виявляти кінцевого бенефіціарного власника засобу масової інформації.

Також на заході обговорювалась завжди актуальна проблема інтернет-піратства. Загальна мета всіх «піратів» - отримання грошей за рахунок розміщення реклами на своїх сайтах. Як зазначає представник IPjurix Юрій Охромєєв, замовнику, в свою чергу, також вигідніше розміщувати свою рекламу на піратських сайтах: порівняно із офіційними ресурсами, нелегальні сайти дають значно більшу кількість переглядів за менші кошти.

Певною мірою цю проблему мало б вирішити запровадження у квітні цього року кримінальної відповідальності за фінансування піратства. Проте дуже часто компанії-посередники, які безпосередньо роблять замовлення реклами на піратських сайтах в інтернеті, фізично розміщуються в інших країнах, що значно ускладнює їх притягнення до відповідальності.  В той час як їх українські рекламні агентства не знають або роблять вигляд, що «не знають» про розміщення контенту їх замовника саме на незаконних сайтах.

Пан Охромєєв зробив з цього висновок, що набагато ефективніше боротись із інтернет-піратством не шляхом блокування сайтів, клони яких створюються дуже швидко, а за допомогою перекриття фінансових потоків для піратів. Це можна здійснити, зокрема, шляхом інформування великих компаній, реклама яких також потрапляє на піратські сайти, про що вони можуть і не знати. Для таких компаній важливе значення має репутація, адже розголос, що вони користуються послугами «піратів», може їм коштувати в майбутньому набагато більше.

Загалом дискусія медіа-спільноти вийшла дуже інформативною та жвавою. Окрім зазначеного, учасниками дискусії також підіймались й інші нагальні проблемні питання медіаправа, зокрема щодо вдосконалення законодавства, методів кіберполіції у розслідуванні злочинів стосовно об’єктів авторського права, питання кардшерінгу та ін.