На заміну Кодексу законів про працю зареєстровано новий законопроєкт

28 грудня 2019 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону № 2708 «Про працю».

У пояснювальній записці зазначено, що прийнятий у 1971 році Кодекс законів про працю України є радянським як за змістом, так і за духом та демонструє яскраво виражену домінацію регулюючої функції патерналістської держави в сфері трудових відносин, яка була притаманною для планової соціалістичної економіки, в умовах якої фактичним роботодавцем у всіх господарських відносинах виступала держава.

«Нагальною необхідністю реформи також є імплементація до національного законодавства положень міжнародних правових документів, які є обов’язковими для України, а також актів Європейського Союзу», – йдеться у проєкті.

Як йдеться у пояснювальній записці, головними принципами проєкту стали збалансування інтересів сторін трудових відносин, зниження рівня державного втручання у індивідуальні відносини в сфері праці і визнання трудового договору основним джерелом регулювання індивідуальних трудових правовідносин.

Проєкт закону «Про працю» складається з десяти глав (98 статей).

Також у пріоритеті – розмежування колективно-договірних та індивідуальних відносин, спрощення процедур входу-виходу працівників на ринок праці; стимулювання суб’єктів господарювання до створення робочих місць; «дебюрократизація» трудових відносин і дотримання конвенцій МОП та директив Європейського Союзу.

До проєкту Закону повністю інкорпоровані норми законів України ,«Про оплату праці» і «Про відпустки».

До законопроєкту додатково включено регулювання питань щодо:

порядку укладення обов’язкового письмового трудового договору та різних видів строкових трудових договорів;

визначення на законодавчому рівні поняття трудових відносин та ознак їх наявності;

врегулювання гнучких форм організації праці, надомної, дистанційної праці та праці домашніх працівників;

виплата грошової компенсацією за кожен день зменшення строку попередження при розірванні трудового договору;

посилення захисту прав працівників у разі порушення строків виплати заробітної плати;

впровадження нових підходів до врегулювання індивідуальних трудових спорів, зокрема на основі процедур медіації;

унормування процедури організації та проведення страйків, поширення норм колективних договорів та угод.