Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Мета узагальнення: проведення аналізу проблемних питань судових рішень під час виконання вироків, а також висвітлення спірних питань застосування норм матеріального та процесуального права.
Аналізуючи ухвалені судові рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська протягом 2014 – 2015 років під час виконання вироків встановлено спірні та проблемні сторони нижчеперерахованих питань, зупинимося на кожному з них окремо:
Відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України (далі – КК України) покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Штраф є окремим видом покарань, що передбачений кримінальним законодавством.
Відповідно до ст. 51 КК України штраф є найменш суворим видом кримінального покарання.
Відповідно до ст. 53 КК України штраф це покарання, що полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в КК України.
Штраф застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні її права власності на певну суму грошових коштів.
Відповідно до КП «Д-3» Кіровського районного суду м. Дніпропетровська:
Підставою виконання штрафу є вирок суду, що набрав законної сили. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили. Суд пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк та повідомити про сплату штрафу шляхом представлення підтверджуючого документа, і попереджає його, що в разі несплати штрафу про заміну його покаранням у вигляді громадських або виправних робіт.
Відповідно до ст. 26 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний термін після набрання вироком суду законної сили та повідомити про це суд. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
Наприклад, згідно вироку суду від 20.11.2014 року (справа № 203/7081/14-к) Макеріна Ю. О. визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 850 гривень. В цей же день засудженому було роз’яснено про необхідність сплати штрафу протягом місяця після набрання вироком чинності та про наслідки несплати штрафу в належний строк.
Відповідно до встановленого порядку після набрання вироком законної сили судом повідомлено засудженого про обов’язок сплатити штраф в місячний строк та повідомити суд про сплату штрафу шляхом представлення документа (квитанції про сплату штрафу), попереджено Макеріна Ю. О., що в разі несплати штрафу суд може замінити йому покаранням у вигляді громадських або виправних робіт. Однак штраф добровільно сплачений не був.
В ході виконання вироку від 20.11.2014 року Кіровського районного суду м. Дніпропетровська направлено лист від 30.06.2015 року до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 із роз’ясненнями щодо добровільної несплати засудженим штрафу та можливістю звернення до суду з відповідним клопотанням у порядку п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України, для вирішення питання про заміну покарання. Однак, на сьогоднішній день жодних засобів реагування з Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 – не надходило, що унеможливило виконання вироку суду та передачу кримінального провадження до архіву.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 КК України у разі неможливості сплатити штраф в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Наприклад, згідно вироку суду від 21.01.2015 року (справа № 203/6041/14-к) Ковальчук Н. В. визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 1 020 гривень. В цей же день засудженій було роз’яснено про необхідність сплати штрафу протягом місяця після набрання вироком чинності та про наслідки несплати штрафу в належний строк.
Відповідно до встановленого порядку після набрання вироком законної сили судом повідомлено засудженій про обов’язок сплатити штраф в місячний строк та повідомити суд про сплату штрафу шляхом представлення документа, попереджено Ковальчук Н. В., що в разі несплати штрафу суд може замінити їм покаранням у вигляді громадських або виправних робіт.
В ході виконання вироку Кіровським районним судом м. Дніропетровська від 21.01.2015 року виникли труднощі, пов’язані із неспроможністю засудженою сплатити штраф, у зв’язку із відсутністю у останньої необхідних коштів, постійного місця роботи та інших джерел прибутку, що унеможливило виконання вироку суду.
Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Дніропетровська від 27.08.2015 року засудженій Ковальчук Н. В. покарання у вигляді штрафу в сумі 1 020 гривень штрафу, призначеного 21.01.2015 року вироком Кіровського районного суду м. Дніропетровська за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України, на підставі ст. 53 КК України, ст. 26 КВК України, ст.ст. 537, 539 КПК України, замінено на покарання у виді 60 (шістдесяти) годин громадських робіт.
Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що таке майнове покарання, як штраф, є досить ефективним засобом впливу на осіб. Але забезпечення належної його ефективності можливе лише за умови розумного і домірного застосування обмежень майнових прав осіб, коли, з одного боку, ці обмеження є відчутними для засудженого і здатні здійснити попереджувальний вплив на його поведінку і поведінку інших осіб, з іншого – не ставлять винну особу в ситуацію неможливості з об’єктивних причин виконати призначене йому покарання.
Судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська в цілому правильно та однаково застосовували чинне законодавство, що передбачає накладення судом штрафу як кримінального покарання.
Відповідно до вимог ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, а також гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, зокрема будь-які предмети матеріального світу, якщо вони містять у собі важливі для вирішення справи відомості.
Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія судового рішення або витяг з нього (з вказівкою про знищення речових доказів) надсилається за місцем знаходження речових доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис. Після проведення таких дій справа підлягає здачі в архів суду.
Складними є питання щодо своєчасного виконання вироків у частині речових доказів, що зберігаються в органах міліції, які тривалий час не повідомляють суди про їх виконання, не надсилають акти про знищення речових доказів та підтвердження про передачу речових доказів за належністю згідно з вироком суду.
Прикладами вищезазначеного є кримінальні провадження за обвинуваченням Ляшенка Є. С., за ч. 1 ст. 309 КК України (203/7891/14-к), Піскового М. Г., за ч. 1 ст. 309 КК України (203/8212/14-к), Войтенко О. А., за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 269 КК України (203/361/14-к), які перебували у провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Всі ці особи були засуджені, доля речових доказів у справі вирішена в порядку, передбаченому ст. ст. 98 – 100 КПК України. Усі речові докази зберігалися в камері зберігання речових доказів Центрального ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області, про що в матеріалах справ є квитанції про передачу речових доказів на зберігання. Копії вироків після набрання ними законної сили направлялися до Центрального ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області, своєчасно. Однак на адресу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська жоден акт про знищення речових доказів не надійшов. Неодноразові нагадування суду про необхідність виконання вироків у частині знищення речових доказів результатів не дали. У зв'язку з цим справи неможливо передати до архіву суду.
Відсутність вказівки слідчих органів про місце зберігання речових доказів або зберігання доказів без їх опису заздалегідь створюють умови, які ускладнюють виконання судових рішень в частині, що стосується речових доказів
Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія судового рішення надсилається за місцезнаходженням речових доказів. До суду потім повинен надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис. У разі коли речові докази за рішенням суду необхідно повернути власнику і вони знаходяться в суді, то суд повідомляє про це їх власника. У разі особистої явки власника речового доказу обов'язково встановлюється його особа (на підставі паспорта чи іншого документа, який містить фотографію). У розписці про отримання речових доказів чітко зазначається, на підставі якого документа встановлено особу, а також указуються орган, що видав документ, місце та дата його видачі. Якщо речові докази отримує представник юридичної чи фізичної особи, то крім зазначених дій вимагається пред'явлення відповідної довіреності, яка долучається до матеріалів справи разом із розпискою про отримання доказів. У разі прийняття судом рішення щодо конфіскації речового доказу виконавчий лист, копія вироку та копія документа, що засвідчує місце зберігання речового доказу, передаються для виконання відповідному органу.
Основна проблема, яка виникає при виконанні судових рішень, полягає в тому, що акти про знищення речових доказів не завжди своєчасно надходять до суду, що стає перешкодою для передачі справи до архіву суду. В деяких випадках до суду направлялися листи про вирішення питання щодо речових доказів, у той час, коли відповідно до Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді АРК та ВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом ДСА України від 17 грудня 2013 року №173 визначено до матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів, які повинні обов'язково затверджуватися керівником органу (установи, підприємства), що провадив знищення, з відбитком гербової печатки органу (установи, підприємства).
Наприклад, вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2014 року засуджено Рупіна В. В. (справа № 203/6833/14-к), за ч. 2 ст. 185 КК України. Речовим доказом у справі був гайковий ключ 19/22, який згідно з вироком підлягав знищенню.
Вирок вступив у законну силу 02.12.2014 року та в частині вирішення питання щодо речових доказів був звернений до виконання в той же день. Однак, замість акту знищення речового доказу ЛВ на ст. Дніпропетровськ УМВС України на Придніпровській залізниці надійшли запити за вих. № 9/5818 від 28.07.2015 року та 9/6060 від 06.08.2015 року. У зв'язку з цим 16.08.2015 року до ЛВ на ст. Дніпропетровськ УМВС України на Придніпровській залізниці, який в цій частині виконував вирок, суд зробив запит про причини тривалого невиконання вироку. На момент вивчення справи відомостей про його виконання не було.
Такі запити та нагадування судам доводиться робити неодноразово. Крім того, акти про знищення не завжди завірені печатками, іноді не зазначається спосіб знищення речових доказів.
Щоб не допустити можливості неприйняття рішення стосовно долі речових доказів у справах, суд періодично нагадує про виконання вироків в частині речових доказів.
Таким чином можна зазначити, що питання щодо речових доказів, свідчить про те, що органи досудового слідства продовжують допускати порушення вимог чинного законодавства в частині знищення речових доказів.
Відповідно до статей 52 та 59 КК України конфіскація майна як різновид додаткового кримінального покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
При вирішенні питань про призначення конфіскації майна суди переважно додержують вимог ст. 59 КК України щодо врахування в кожному конкретному випадку суспільної небезпечності вчиненого злочину, ступеня вини та даних, що характеризують особу винного.
Помилки у вирішенні питань щодо конфіскації майна призначеного як додаткового покарання пов'язані, як правило, з неналежним виконанням норм закону - органами державної податкової інспекції.
Наприклад, вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2014 року засуджено Негоду А. В. (203/6898/14-к), за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна. Вирок звернуто до виконання в частині конфіскації майна 18.03.2015 року, а саме виконавчий лист, копію вироку, копію паспорта та довідку про відсутність опису майна було направлено до державної податкової інспекції.
У зв’язку із не наданням жодних відомостей про виконання вироку 14.08.2015 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська направлено листом нагадування щодо конфіскації майна вищезазначеного засудженого.
17.08.2015 року заступник начальника державної податкової інспекції повернув документи та пояснив, що виконавчий лист необхідно направити до органу виконавчої служби.
Листом від 21.09.2015 року повторно направлено виконавчий лист щодо засудженого Негоди А. В. до державної податкової інспекції для виконання із роз’ясненнями в частині виконання покарання у виді конфіскації майна, а саме, що вимогами п. 29.8 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом ДСА України від 17.12.2013 року № 173, яка встановлює, що звернення вироку до виконання в частині конфіскації майна засудженого полягає в направленні до органу державної податкової інспекції для подальшого пред’явлення до органу державно виконавчої служби.
Однак, на цей час жодних відомостей щодо виконання вироку до суду не надходило.
Разом із тим мають місце факти, коли державні податкові інспекції не вживають заходів до забезпечення передачі виконавчих листів до державної виконавчої служби та повертають їх без виконання.
Проаналізувавши розглянуті Кіровським районним судом м. Дніпропетровська кримінальні провадження, та врахувавши відсутність скасованих рішень, можна зробити висновок, що при розгляді справ, пов’язаних із застосуванням покарання у вигляді конфіскації майна засудженим суддями правильно застосовуються норми матеріального та процесуального законодавства, хоча шлях напрацювання практики є непростим і потребує глибокого аналізу норм процесуального закону
Однак, виникають певні складнощі при виконанні вироку, наявність спірних та неврегульованих питань в частині конфіскації майна з боку державної податної інспекції.
Голова
Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська Г. А. Підберезний
Виконавець:
Лютік Я. С.
_03_03.png)
